Лідія Веремчук,
керівник Центру дитячого розвитку Dolon´ky (Луцьк/Дрезден)
Переживаючи втрату, я ніби втратила шматок себе, ніби щось з мене вирвали живцем.
Це німий крик… від якого потім болить все тіло.
Відчуття розривають тебе, а ти живеш далі…
Живеш з цією раною, яка болить, потім гоїться, потім рубцюється…
Цей рубець зі мною назавжди, але не дивлячись на це, я іду далі, я обрала життя.
Жити заради живих, зі світлою пам’яттю про тих, кого більше немає.
Lidia Veremchuk,
Leiterin des Zentrums für Kinderentwicklung Dolon’ky (Lutsk/Dresden)
Als ich den Verlust erlitt, fühlte ich mich, als hätte ich einen Teil von mir verloren,
als wäre etwas aus mir herausgerissen worden.
Es ist ein stummer Schrei… der den ganzen Körper schmerzen lässt.
Gefühle zerreißen einen, aber man lebt weiter…
Man lebt mit dieser Wunde, die schmerzt, dann heilt, dann vernarbt…
Diese Narbe bleibt für immer, trotzdem gehe ich weiter, ich habe mich für das Leben entschieden.
Leben um der Lebenden willen, mit einer guten Erinnerung an diejenigen, die nicht mehr da sind.
